Цього року минає 60 років після завершення останнього масового примусового виселення Радянським союзом українців з етнічних земель Західної Бойківщини. Згідно укладеного в 1951-му році державного Договору між СРСР і Польською Народною республікою про обмін частинами державних територій, 32 тисячі українців з 45 сіл Нижньо -Устрицького, Хирівського та Стрілківського районів колишньої Дрогобицької області були депортовані. Особливістю насильного виселення було те, що вивезенню підлягали всі без винятку мешканці, а також те, що переселенці не мали права вибирати собі наступне місце проживання. Напротязі усього літа і осені 1951-го в товарних вагонах везли людей з бойківських Безкидів в південні області УРСР – колишню Сталінську (Донецьку), Одеську, Миколаєвську і Херсонську. Тільки невелика частина сімей нафтовиків та службовців м. Нижні Устріки та району були виселені в західні області України. Донині долі цих депортованих з території нинішньої Польщі, як причини і наслідки департації , залишаються маловідомими для широкого загалу. В громадській свідомості депортації пов’язують виключно з операцією «Вісла», здійсненою в 1947 р. радянським і польським тоталітарними режимами з метою ліквідації українського питання. Та був ще 1944-1946 рр. – «обмін населенням», 1946 р. – демаркація державного кордону між СРСР і Республікою Польща, 1951 р. – «обмін ділянками державних територій» на Західній Бойківщині. Прямим наслідком останньої депортації було цілковите знищення Західної Бойківщини, як окремого етнографічного регіону. «Переселенців» запланували розкидати по південних степах і вони були змушені пристосовуватись до нових кліматичних умов та нових методів господарювання, потрапивши в оточення людей з іншим історичним минулим. Тому їхні страждання від насильного вивезення були дуже гострими, а втрати в матеріальному плані значними. Переважна більшість постраждалих опинилась в південних степах без даху над головою. На новому місці для них будували хати самі депортовані. По свідченням очевидців «це були не хати, а самі коробки – не мазані, без вікон і дверей, без стелі і підлоги».
В м. Долина в сквері неподалік міської Ради на спомин про ті сумні події був встановлений пам’ятний Знак «На пам’ять нащадкам про насильне виселення українців з їхніх етнічних земель в 1944, 1945, 1946, 1947 та 1951 рр. З подякою Матінці Божій за опіку у важку годину». Напередодні відзначення 60-х роковин депортації етнічних українців в 1951р. з теренів Західної Бойківщини пам’ятний Знак було поновлено, а 26 травня позаду нього було посаджено калинову алею – 43 кущі декоративної калини в знак пам’яті про населені пункти етнічних українських земель (тепер територія Польської республіки). До акції спільними зусиллями долучились: члени районного та міського товариства «Лемківщина», члени районного товариства «Бойківщина», міський голова В. Гаразд, працівники краєзнавчого музею «Бойківщина» з допомогою комунального підприємства «Комунгосп» та колективного підприємства «Пролісок».
29 травня в м. Долина біля пам’ятного Знаку відбулися урочистості присвячені 60-им роковинам депортації етнічних українців у 1951 р. з теренів Західної Бойківщини, які зібрали всіх, кому небайдужа ця пам’ятна дата. На початку заходу парох церкви Серця Ісуса і Серця Марії, протоієрей, радник єпископа, отець Вітольд Левицький та отець Роман з Української Автокефальної Православної церкви св. Миколая за християнською традицією освятили відновлений пам’ятний Знак. Запрошені до слова міський голова Володимир Гаразд, голова обласного громадського товариства «Бойківщина» Дарія Петречко, голова громадського районного товариства «Лемківщина» Оксана Данилів, голова міського товариства «Лемківщина» Віта Ябчаник, письменник і етнограф Наталія Кляшторна, автор книг «Акція. Останні свідки», «Акція-51. Книга пам’яті», – висловили співчуття родинам депортованих та всьому українському народу, підкреслили необхідність донесення правди нащадкам про ті сумні події та увіковічення їх пам’яті, поділились у своїх виступах співпереживанням з болем і смутком бойків. В знак пам’яті про трагічні сторінки в історії українського народу та любові до рідного бойківського краю з піснями виступили отець Вітольд Левицький, хор «Криниця» громадського міського товариства «Лемківщина», лауреат Всеукраїнських та міжнародних конкурсів, співак і композитор, заслужений працівник культури України Ярослав Шершень, вокальний ансамбль «Відгомін бескидів», член районного товариства «Бойківщина-Захід» Стефа Поляниця. З власними спогадами з долинянами та гостями міста поділився свідок тих сумних події Іван Лаврінок.
На завершення заходу ведуча, директор краєзнавчого музею Тетяна Сенів подякувала організаторам, гостям і учасникам, всім, хто долучився до вшанування пам’яті про одну з трагічних сторінок історії нашого рідного краю.
Хай палає свіча. Хай палає.
Поєднає нас вона в цей час
Хай сьогодні спогади лунають
Пам’ять чиста, світла і велична
Хай єднає нас!
