Середньовічне місто Долина було багатонаціональним. В основному жили тут українці, поляки та євреї. Польща, захопивши Галичину, роздавала землі своїй шляхті, яка до господарки була не дуже охочою. Більшість польської знаті не хотіла жити на наданих землях, а наймала собі управителів, переважно євреїв. Їх вже на початку ХVІІ ст. по всій Україні нараховувалось близько 120 тис. В м. Долині проживала єврейська громада, що становила третину його населення і в 1879 р. налічувала 1980 осіб. Концентруючись у містах, євреї будували свої святині (божниці або синагоги).

В м. Долині у ХІХ ст. була дерев’яна синагога, малих розмірів. Стояла вона між теперішньою вул. Шептицького та си-нагогою. Очевидно, вона не задовольняла потреб громади і тому в 1897 р. євреї розпочали будувати нову цегляну синагогу, будівництво якої, в основному, закінчили в 1932 р.

Нова синагога двоповерхова, прямокутна в плані, розміром 19 на 21 м., мурована з цегли, на бетонному фундаменті. В цокольному поверсі розміщувалися підсобні приміщення. Перший поверх – обрядовий зал, мав красивий інтер’єр, залишки якого можна було бачити ще в 1980 році. З трьох сторін залу влаштовано просторі балкони. Стеля у вигляді куполів, пофарбованих в голубий колір з золотими зірками по ньому. Вікна першого поверху великі, з циркульним завершенням; цокольного – дещо менші, прямокутні. Дах двоскатний з оцинкованої бляхи. Бокові фронтони вимурувані вище даху і завершені уступами, які накриті черепицею. Карниз має декоративне оздоблення у вигляді тригліфів (зубчиків). Зовнішньої штукатурки не було.

Користувалися нею євреї не довго. В 1942 р. німецькі фашисти знищили євреїв, синагогу пограбували і перетворили на склад. В ній складали зібране з населення зерно та інші продукти, які потім вивозили до Німеччини.

Вже в 1964 р. будинок синагоги районною комісією визнаний аварійним, був проданий міською радою райспоживспілці і після незначного ремонту використовувався, як склад продпромтоварів, аж до 1991 р.

З проголошенням незалежності та відновленням релігійного життя, будинок синагоги викупила в райспоживтовариства громада Євангельських християн баптистів.

Не вірилось, що цю споруду ще можна повернути до життя. Але велика наполеглива праця зробила своє. Вивізши гори сміття, нові господарі взялися до укріплення конструкцій,  підсилення стін і перекриттів, ремонту даху. До головного фасаду добудували вхідний тамбур, що завершується двома, конічної форми, шпилями. Заново проведено оздоблювальні роботи у всіх приміщеннях. В цокольному поверсі є малий і великий гостьові зали, котельня і кухня, приміщення недільної школи для дітей, бібліотека. Гарно оздоблений головний обрядовий зал та балкони. Нові вхідні двері виготовив житель Долини п. В. Струсь з батьком. Фасад будівлі поштукатурено теразитовою штукатуркою світло-сірого кольору.

Виконано значну роботу і по впорядкуванню подвір’я. Встановлено красиву огорожу, висаджено сріблясті ялинки, встановлено лавки. З боку вулиці влаштовано стоянку для автомобілів.

Особливою працелюбністю відзначилися члени громади християн-баптистів п. Ревак В. П., Мастикаш І. Т., Мастикаш Д.Ф., Ревак З. П., Сенишин Т. Д., Стащак І. Д., Галас О. І. та багато інших.

Завершено роботи і посвячено Дім Молитви в 1995 р. Тут знову лунає Боже слово, а будівля стала окрасою старої частини міста. Мало що нагадує тепер про те, що тут була синагога. Хіба тільки таблиця “Десять заповідей Божих”, виготовлена з дерева, яка чудом збереглася ще з часів діяльності синагоги, дбайливо відреставрована і встановлена в ніші стіни в малому залі, нагадує нам про те, що це є цінності вічні.

Використана література:

1. Костовецька Яніна. З минулого Долини. — Долина, 1936. — С. 91.
2. Борис М., Козій Р., Федоришин О. Обереги нашої спадщини. — Долина, 2006. — С. 54.
3. Стрийщина. Т. 3. С. 228.
4. Газета «Свіча». № 33 1995 р.
5. Кадастрова карта міста з 1899 р.
6. Спогади очевидців.