Винайдення вогню здійснило надзвичайно великий вплив на розвиток людського суспільства, вогонь і його тепло в різних формах став і донині залишається однією з основ життя кожної людини. Тому не дивно, що вже в стародавні часи люди почали сприймати вогонь, як символ життя. Стародавні мислителі, зокрема філософи Давньої Греції, розглядали вогонь як одну з основ світобудови й називали вогнем зокрема ті сутності, які у сучасній науці називаються силами чи енергіями.
Так чи інакше, але вогонь став важливою складовою будь-якого священослужіння, а в деяких суспільствах, зокрема у стародавніх суспільствах Стародавнього Близького Сходу люди стали йому поклонятись як прояву Божества. Свічки були вже відомі в ті часи і очевидно були досить поширені, оскільки дозволяли розпалювати і підтримувати вогонь невеликими зусиллями.
Свічка, як уособлення небесного вогню, відігравала значну роль не тільки в повсякденному, а й в обрядовому житті українців. Вона була обов’язковим ритуальним атрибутом впродовж всього життя людини: під час народження, весілля та смерті. Це було пов’язано із традиційним пошануванням давніми українцями вогню. Свічку застосовували як один із найважливіших оберегів. Особливо зросла роль свічки за часів християнства.
В Україні було поширеним домашнє виготовлення свічок, навіть після появи заводського виробництва. Свічки робили з воску.
Сьогодні свічку часто використовують як елемент декору.
27 квітня у Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» відбувся майстер-клас з свічникарства та декупажу, який провела науковий співробітник музею – Мар’яна Кальмук-Дудар.
Учасники заходу мали можливість навчитися виготовляти воскові та парафінові свічки, а також декорувати їх за допомогою техніки гарячого і холодного декупажу,а також декорувати видуті курячі яйця за допомогою цього ж методу.
У домашніх умовах відомі три способи виготовлення свічок – сукані (качані), литі та мокані.
Качані (сукані) свічки виготовляли в такий спосіб: шматок білого воску розм’якшували у теплій воді, розминали руками. Потім на рівненькій дощечці чи столі розкачували віск у продовгувату трубочку, яка нагадувала форму свічки. Натомість, спеціальною дощечкою катанням довершували виріб, щоб свічка набувала відповідної форми. Коли ж було зроблено певну кількість заготовок, на них спеціальним ножем робили поздовжні розрізи, в які рівненько укладали гніт, тоді свічки знову качали дерев’яною дощечкою, щоб не було видно слідів прорізу.
Литі свічки виготовляли кількома способами. Первісно робили спеціальні форми з бляхи чи видовбували юрки з пустотілих рослин та дерев. Для цього осереддя в бузині, стеблах соняшника чи кукурудзи очищали від серцевини. Розмістивши гніт, в порожнину повільно наливали віск. Коли ж він застигав, його витягували, при цьому стінки форми змащували спеціальним розчином.
Досить практичним був процес виготовлення моканих свічок. Спочатку гніт занурювали у розтоплений віск і піднімали, коли він охолоджувався, знову опускали, повторюючи цей процес кілька разів. Такі свічки набували приємного зовнішнього виду, ошатності. Наостанок робили рівненьку і блискучу поверхню. Нерідко такі вироби фарбували різноманітними рослинними барвниками. На жаль, ця технологія на сьогодні майже втрачена.
Під час майстер-класу ми намагалися поєднати давнє і сучасне: свічникарство і декупаж. Виготовляли свічку качаним способом. Готові свічки декорували за допомогою холодного декупажу, суть якого полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню, що декорується.
В атмосфері спокою, творчості та гармонії 1,5 годинний майстер-клас пройшов непомітно. Прикрашені власноруч свічки стануть гарною окрасою Великоднього кошика для усіх учасників майстер-класу, а також зігріватимуть теплом, даруватимуть спокій та затишок, нагадуватимуть про гарно проведений час у нашому музеї.
Мар’яна Кальмук-Дудар
Науковий співробітник музею «Бойківщина»
