До святкування Великодня на Бойківщині передувала серйозна підготовка протягом кількох тижнів. Жінки малювали й упорядковували хати всередині та назовні, мастили глиною земляну підлогу, прали одяг. Ґазди також упорядковували обійстя і купували на ярмарках обнови для членів родини. На Великдень колись неодмінно вдягали обновки, що було пов’язано також з оновленням, пробудженням природи.
Вербна неділя, або ж «Шуткова»,як її називають на Бойківщині – приносить в села радість і передсвяточний настрій. Бойки, після посвячення лози виходять із церкви і вдаряючи один-одного приговорюють: «Не я б’ю – шутка б’є від нині за тиждень Великдень!».
У Велику п’ятницю, день похорону Ісуса Христа, бойки ніколи не виконували важкої праці. Двері церкви в той день не зачинялися, а люди не відходили від Плащаниці. Дзвони замовкали, натомість при обході навколо церкви хлопці калатали з допомогою саморобних дерев’яних «калаталок». У давнину біля церков розкладали вогнище, яке горіло аж до неділі.
Окрім паски і писанок, у великодньому кошику бойка мали неодмінно бути сіль, часник, ковбаса, шинка і хрін, а подекуди ще й насіння та зілля.
Паски пекли в суботу. Того ж дня приготовляли всі інші наїдки до свячення. Шинку на Великдень коптили спеціяльними дровами, переважно на сливових гілках, а потім підкопчували ялівцем.
У гірській частині Бойківщини паски пекли великі й переважно із житнього борошна. Багатші господарі спеціяльно для паски купували біле пшеничне борошно – петльовану муку. Тісто саджав у піч ґазда. Паски були справді велетенськими, діяметром до півметра. Інколи тісто так високо підходило, що для того, щоб витягнути паску, доводилося розбирати челюсті – отвір до печі. Така велика паска не вміщалася до жодного кошика. Літні бойки переповідають, що у давнину паски несли на плечах до церкви на великому обрусі або навіть везли на возі.
Посвятивши паски, всі наввипередки бігли додому – хто швидше добіжить – швидше завеснує своє поле.
Особливості мали і Великодні розговини на Бойківщині. Після Великоднього Богослужіння і освячення пасок вся родина збиралася за святковим столом, застеленим білим обрусом. До «розговин» приступали лише після молитви і подяки Богові. Починали святковий обід із яйця, яке батько краяв на стільки частин, скільки було членів родини. Так само кожен отримував по шматку паски, примовляючи: «Христос воскрес! – Воістину воскрес!».(Паску родина їла цілий тиждень).
По закінченні врочистого обіду починалися розваги, що тривали три дні. Дівчата на Великдень дарували хлопцям свої писанки. Деколи хлопці забирали в дівчат писанки силоміць, оскільки знали, що на Великдень ніхто не сміє ображатися… Однак якщо між молодими людьми була взаємна симпатія, ритуал дарування писанки виглядав зворушливо.
Писанки писали переважно жінки і дівчата під час Страстного тижня. Як інструмент для нанесення орнаменту на яйце використовували або гусяче перо, або цвях, забитий у патичок, або трубочку, зняту з кінця шнурівки. Писанку писали воском на вареному білому яйці. Під час писання писачок тримали непорушно, а рухали лише яйце.
При фарбуванні писанок бойки використовували здавна фарби, які робили самостійно. Так, червону фарбу отримували із суміші : цибулиння, дубової кори або моху. Чорну виробляли з кори вільхи, чи мальви. Зелену добували з озимини, омели, барвінку. Фіолетову – з бузини, пролісків, чорниць чи рясту.
Бойкам притаманні свої неповторні ознаки писанкарського стилю. Бойківські писанки мають сувору красу й обмежену кількість кольорів. Ритмічне повторення, вільне розміщення на загальному тлі нескладних елементів підсилюють динамічність, лаконічність та простоту форми.
Невибагливий орнамент бойківських писанок містить найархаїчніші мотиви: спіраль, меандр, ромби, лінії-смуги, цятки. На східній Бойківщині побутував писанковий орнамент сорок клинців. Така писанка містила 40 рівномірних клинців-трикутників, переважно із зірочками всередині. Кожен трикутник мав певне значення і символізував певну подію: пори року, господарське життя. На Рожнятівщині побутували писанки з орнаментом сонця, місяця і зірок.
У Великодній обливаний понеділок обов’язково треба було когось облити водою. Одні втікали, інші наздоганяли.
Протягом усього Великого посту бойкині під час виконання домашніх робіт зі сльозами на очах виконували тужливі пісні, названі великопісними співанками. Але вже після обіду на Великдень дівчата збиралися біля церкви і виводили гагілки (гаївки). Зберігаючи подекуди окремі архаїчні елементи, в цілому вони є піснями про родинне життя. Бойківські гагілки вражають поетичністю і глибоким змістом.
Після Великодньої неділі наставала неділя Провідна.
Як усюди у світі, сьогодні далеко не завжди бойки розуміють первісне значення прадавніх звичаїв. Проте консервативний бойківський люд пам’ятає, що заповідали їм їхні батьки, намагається цих заповідей дотримуватися і заповідає так само робити своїм дітям. Чи не тому паска в бойківській хаті завжди смакує по-особливому.
Мар’яна Кальмук-Дудар
Науковий співробітник музею «Бойківщина»
