У день Богоявлення Господнього,коли Бог Отець, Бог Син і Дух Святий возносяться триєдино над Україною, – 19 січня 2019 року, на 98 році життя в місті Львові відійшов у вічність Омелян КОВАЛЬ – український громадський діяч сподвижницької праці, член Проводу Організації Українських Націоналістів, політв’язень Аушвіцу, уродженець Долинщини та Почесний громадянин міста Долини.
Невимовний жаль охоплює, бо трохи більше місяця Омелян Васильович не дожив до 99 – ліття. Залишається нам згадати його сподвижницьке і жертовне в ім’я України життя.
Омелян Коваль народився в нашому славному Долинському краї, селі Рахині. Родина Ковалів була патріотично свідома, працьовита, освічена. Омелян з юних літ був цікавий до книг і небайдужий до долі рідної України. Вчитися, працювати, допомагати Повстанській Армії, воїни якої до останнього подиху боролись за свободу і незалежність для поневоленої держави – таке постановив собі завдання Омелян Коваль. Успішно закінчив кооперативні курси Ревізійного союзу українських кооперативів у Долині, курси кооперативних плановиків у Львові. З 1938 року в Організації Українських Націоналістів (б) займався вишколами молоді.
1 липня 1941 року організував у Долині Акт відновлення Української Держави. В інтерв’ю газеті «Високий замок» згадував про цю подію так:
« …Під вечір 30 червня 1941 року з радіостанції ми дізнались про проголошення у Львові незалежної України. Не чекаючи наказів з Крайового Проводу, взялися до підготовки подібного дійства у Долині. Збудували трибуну, прикрасили її зеленню і прикріпили напис “Слава Україні – Героям Слава”. Мешканці міста вивісили синьо-жовті прапори. Вночі створили місцевий уряд. Близько полудня 1 липня площа у місті була вщерть заповнена людьми. Все навкруги рясніло від синьо-жовтих кольорів. Повітовий провідник Нечай від імені ОУН проголосив відновлення Української держави. Наша влада існувала до 15 вересня 1941 року. Того дня мене й арештували…»
Ув’язнений гестапівцями, Омелян Коваль перебував у Львові в сумнозвісній тюрмі на Лонцького, відтак – в’язниці Монтелюпіх у Кракові. 20 липня 1942 року був відправлений до концтабору смертників Аушвіц. Після евакуації Аушвіцу був етапований через концтабори Мавтенгавзен, Мельке і Ебензе. Разом з небагатьма, хто вижив, 6 травня 1945 року звільнений американськими військами.
Після Другої світової війни опинився в Німеччині. Закінчив курси Українського Вільного Університету в Мюнхені та українську гімназію у Регензбурзі, навчався на економічному факультеті Українського господарсько – технічного інституту, а в 1950 році здобув ступінь магістра торгівельно-консультативних наук Лювенського католицького університету.
З 1948 року жив у Бельгії, в місті Брюсселі. З 1951 по 1963 рік очолював Спілку Української Молоді в Бельгії. Член Українського Допомогового Комітету від 1950 року, спочатку як Генеральний секретар, а з 1987 року, як Голова, завершив свої повноваження на пості Почесного Голови УДК в 2005 році. З 1957 року – добровільний тереновий Провідник ОУН (б) в Бельгії та член Головного Проводу ОУН. Співзасновник в 1967 році й довголітній член Ради директорів Світового Конгресу Українців. З 1970 по 2006 рік працював в Головній раді Українських Громадських Організацій Бельгії, де був спочатку секретарем, а відтак Головою. З 1992 по 1995 – Президент Європейського Конгресу Українців, згодом – Почесний голова. До українського уряду в екзилі Ярослава Стецька був запрошений керувати департаментом внутрішньої політики.
Заснував й очолював з 1962 по 1985 роки видавництво і друкарню, де видавав журнали «Крилаті», «Авангард», «Вісті», книги й виховні посібники для молоді. Учень і послідовник Григорія Ващенка – спільно видали книгу «Виховний ідеал».Організував фінансування і видання шести томів праць видатного педагога. У 23 областях України створив філії Всеукраїнського товариства імені Григорія Ващенка.
У серпні 2010 року сесійним рішенням Долинської міської ради за особисті визначні заслуги перед територіальною громадою міста відзначений званням «Почесний громадянин міста Долини». З радістю відгукнувся на запрошення, відтак 20-у річницю Незалежності України та День міста Омелян Коваль разом з дружиною відзначав Долині. У 2015 році іменем Омеляна Коваля названо одну з вулиць міста.
Наголосимо на тому, що наш видатний уродженець, хоч і жив майже пів століття в Бельгії, та ніколи не мав бельгійського громадянства і не просив його. «Я – українець, а в Бельгії маю статус біженця згідно Женевської конференції ООН», – пояснював наш земляк. Після проголошення Незалежності попросив громадянство України. Дуже радів, коли отримав його разом з дружиною Іванною – Катериною у 1997 році.
Минають героїчні епохи і відходять у вічні засвіти люди-легенди. «У Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, бо голос Отцівський свідчив про Тебе, улюбленим Сином Тебе називаючи», – звучать реквієм Вічної Пам’яті ці слова Омелянові Ковалю. Він прощається з дітьми Зореславою і Зеноном, Вірою і Юрієм, онучками Уляною і Ліною, з далекою і близькою родиною. Прощається з рідним селом Рахинею і містом Долиною, з теренами повстанської слави і звитяги, горами і лісами, повстанськими криївками і могилами.
«Україну відродить молодь. Перед поколінням сьогоднішньої молоді були одиниці, що переймались національною ідеєю, а тепер їх сотні і тисячі…» – стверджував він після Революції гідності…
Дякуємо, що Ви оберігали український патріотичний дух та підготували фундамент для здобуття Україною незалежності.
Спочивайте з миром, дорогий Пане Омеляне! Вічне Вам життя у Царстві Небесному, незабутня Пам’ять!
Міський голова Долини Володимир Гаразд, громадськість міста і краю, депутати, виконавчий комітет та працівники Долинської міської ради, Клуб краєзнавців і колектив краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів
Матеріал використано з сайту Долинської міської ради
