Народні умільці
УНІКАЛЬНИЙ ДОЛИНСЬКИЙ МУЗЕЙ ВІД СТЕПАНА КОСТЕЦЬКОГО
Здавна казали, якщо Бог дає людині дар, його треба використовувати і постійно вдосконалювати. Мабуть, недаремно життя знайомить нас з такими прекрасними людьми, від спілкування з якими залишаються світлі та позитивні враження. Такою людиною є щирий у спілкуванні долинянин, Степан Костецький. Здається, немає такого ремесла чи заняття, яке не під силу вольовому і наполегливому чоловіку. Його незвичне захоплення – точне відтворення Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни та Омеляна Антоновича із сірників та без жодної краплі клею – направду, викликає неймовірний подив і зацікавленість.
У затишній кімнаті на столику лежать сірникові коробки. Посеред усього цього милує очі точна копія Долинського краєзнавчого музею. «У дев’ятому класі, під час уроку трудового навчання, дітям запропонували зробити якийсь маленький витвір з сірничків. Моєму синові Арсенію припав до вподоби наш краєзнавчий музей. Будинки – це чотири стіни, вікна, двері, ганок. Просто. А музей – це витвір мистецтва, жодна стіна фактично не схожа на іншу. Звісно, у закладу різні складові, але їх співвідношення та поєднання унікальне. І чим він складніший у побудові та гарніший, тим цікавіше працювати, – пояснює Степан Романович. – Дерево – дивовижний матеріал: воно добре зберігає тепло, поглинає негативну енергію. Добре обдумавши, ми з сином вирішили довести справу до кінця. З цього все і почалося. Проектування, ескіз, фотофіксація, і, що головне, бажання працювати», – згадує майстер.
Унікальна робота – два місяці клопіткої праці, близько 200 кубиків і понад 1300 гривень витрат на матеріали – видалась на славу. «Кожен сірник потребує обробки, – каже Степан Романович. – Вкрай важливо, щоб були гладенькі й однакові за розміром. В Долині, на жаль, важко знайти такі сірнички з чорними головочками. Доводиться вишукувати, замовляти через інтернет. Все починається з такого маленького кубика. Спочатку складаються сірники горизонтально, а вже потім– вертикально. Необхідно, аби добре все прилягало. Якщо бодай одна сірничка відрізнятиметься – кубик не співпаде»,– при цьому майстер не використовує ані клей, ані інші скріплюючи матеріали. Сірники складає так, що вони тримаються самі по собі. Таку технологію придумав сам і жартома додає, що нею не поділиться.
«В Інтернеті є подібна технологія, але не така. Там все одно використовують хоч декілька крапель клею. Мені не цікаво повторювати шлях інших, тому вдосконалив цю техніку. Мабуть, якщо мене запитують, як такий витвір виходить, секретів я не викажу. Нехай це буде моєю родзинкою», – сміється трудолюбивий Степан Романович. Аби робота набула точного вигляду музею, готовий виріб майстер фарбує.
Без перебільшення, чоловік дає сірникам друге життя і вважає, немає у цьому хобі чогось надзвичайного. «Із задоволенням зроблю іще якийсь виріб. Поки думаю який», – посміхається майстер.
До речі, робота із сірниками – не єдине захоплення чоловіка. У вільний від основної роботи час Степан Романович залюбки майструє з дерева, а також виготовляє сушарки для овочів, фруктів. Має декілька справ до душі, але готовий втілювати нові ідеї. Недаремно кажуть: талановита людина – талановита у всьому!
ДЖЕРЕЛО:
