Місто Долина виникло на землях, де проживало прадавнє плем’я Білих Хорватів. Найдавніший літопис нашої землі – літопис Нестора «Повість временних літ» розказує, що в 993 році Київський князь Володимир Великий пішов походом на хорватів. Тоді наші землі ввійшли в склад Київської держави. Вже в ХІІ ст. Долина належала до володінь Галицького князя Ярослава Осмомисла, а потім входила до Галицько-Волинської держави до 1340 року.

Польща захопила землі західної України в 1350-х роках за польського короля Казимира. В той час на землях Долини поселилися поляки. Вже в 1429 році в Долині була заснована римо-католицька парафія. Тоді місцевий війт надав парафії два лани поля, пасовище та два городи.

В якому місці був збудований перший костел римо-католицькою громадою міста, точно не відомо. Знаємо тільки, що в 1426 році костел уже був. Він стояв на передмісті, був дерев’яний. Ю. Костовецька в своїй книжці «З минулого Долини» пише, що «костелик» «Святої Анни» був збудований правдоподібно на місці, на якому сьогодні (йде мова про 1937р.) стоїть початкова школа (тепер школа №1). Про це свідчить той факт, що при будівництві школи натрапили на цвинтар, а відомо, що давні цвинтарі знаходились завжди за огорожею території костелу.

В 1594 р. його спалили татари. На цьому ж місці в 1674 р. він був знову відбудований. Згідно протоколу візитації (перевірки) за 1673 рік, Долинський костел був в дуже поганому стані, близький до руїни. В 1775 році проводилась повторна візитація, яка встановила, що стан костелу не покращився. Була видана спеціальна інструкція з вимогою ремонту костелу (підмурівка підвалин, стягнення зрубу анкерами та інше). В ході візитації за 1825 рік зафіксовано дальше погіршення стану костелу та його обезпечення. Ремонтувати старий костел очевидно не було сенсу і тому намічалося будівництво нового костелу, для цього було вибрано місце в іншій частині міста.

Напади татарів та інших завойовників, часті пожежі прирікали місцеве населення на бідність. Хоч кількість польського населення і збільшувалась, та все ж таки зібрати достатню кількість грошей для будівництва нового костелу вони не змогли. В 1772 р. Польща розпалася.

Вже під час панування Австрії, староста міста Станіслав Красіцький попросив у державної влади збільшити дотацію римо-католицькій парафії. Його прохання задовольнили і в 1835 р. було розпочато будівництво великого кам’яного костелу під назвою «Рождество найсвятійшої панни Марії». Благословив будівництво ксьондз Томаш Левандовський.

Костел є однонефна споруда, збудована в готичному стилі, загальною довжиною 34 м і шириною 14 м. Внутрішній простір закінчується апсидою, в якій встановлено вівтар. Товщина стін складає 0.95 м. До апсиди примикають два добудованих в1883 р. прямокутних приміщення для служителів костелу. Внутрішні стіни діляться пілястрами, січення яких в плані 1,0 х 1,0 м. Висота основного залу 8,0 м.

Вхід до костелу акцентований вежею, яка опирається на два могутні, прямокутні в плані приміщення. В одному влаштовані сходи на просторий балкон, де був орган, в другому влаштована котельня та кладовки. Сходи продовжуються в середину вежі. Вони служили для обслуговування годинника та дзвонів.

Зовнішні стіни розчленовані напівколонами квадратного січення, розміром 0,5 х 1,0 м в плані. На висоті 4,0 м вони звужуються і завершуються трикутним дашком, який примикає до основного даху. Висота споруди до гребня даху 14 м. Висота вежі 28 м.

Хто розробляв проект костелу, хто був майстром на його будові невідомо, але те, що проект був не вдалим, особливо конструкція фундаментів, показали наступні події.

В інвентарній книзі костелу був опис початку будівництва записаний із спогадів очевидців.

Фундамент споруди закладався з річкового каменю, переважно круглого, який укладався у викопані траншеї без будь-яких зв’язуючих матеріалів. Стіни костелу і склепіння були вимуровані з цегли. Між стінами і фундаментом гідроізоляції не має. Закінчили будівництво досить скоро, як для такої великої споруди, за три роки.

Вівтар в костелі був великий, його як і орган перенесли з старого костелу. Виготовлено орган в 1808 році, а в 1838 відремонтував його житель села Оболоня Матій Савицький. На жаль, орган втрачено.

Освятив костел ксьондз Францішек де Паульо Піштек, арцибіскуп, митрополит Львівський.

Поганий фундамент нагадав про себе вже на третій рік. Обвалилося муроване склепіння і довелося братися за ремонт нової споруди. Для зміцнення стін в середині приміщення вимуровано потужні пілястри, на які опирається нове дерев’яне перекриття, скріплене металевими анкерами. Але на цьому біди не закінчились. В 1886 році знято з костельної вежі дзвони і встановлено їх в окремій дзвіниці, бо в мурах вежі появилися великі тріщини. Був розроблений проект зміцнення вежі. Вже в 1889 р. виконано укріплювальні роботи, укріплено і добудовано головну вежу, продовжено вікна костелу та встановлено годинник.

В зв’язку з добудовою двох бокових приміщень довелося частково переробити вівтар. Костел щасливо перебув трагічні події першої світової війни. Зі зайняттям Долини поляками в 1920 році та стабілізацією громадського життя, поляки взялися до покращення вигляду костелу.

В 1934 р. були відновлені розписи стін, а також з ініціативи ксьондза Войнаровича, праборща Долинського, вибудовано при допомозі легата ксьондза Заремби на місці дерев’яної, муровану дзвіницю. Вона стояла біля вулиці Антоновича, з правого боку від входу. Стіни її були з тесаного сірого пісковика. Довжина дзвіниці була 5м, ширина – 1,5м і мала вона 4 дзвони. Розібрали її в 1965 р. Де поділися дзвони невідомо, можливо ще у війну їх забрали німці.

В 1944 р. поляків переселили до Польщі, а костел закрили. Спочатку він використовувався як склад зерна, що здавало населення району (контингент), а потім з 1948 р. його передали школі під спортзал.

З розпадом Союзу та демократизацією суспільства поляки, що залишилися в Долині, підняли клопотання про повернення їм їхньої святині, що і було зроблено в 1990 р.

Віддали їм руїну. Але наполегливість та працьовитість з кожним днем змінювали вигляд будівлі на краще. Почалося відновлення інтер’єру. В 1991 р. привезли старий вівтар з м. Івано-Франківська. Подарував його декан Казимир Галімурка. Посвятили костел 27 грудня 1991 р. і в цей же день тут відбулася відправа.

В 1992 р. приступили до ремонту даху. Стара бляха була знята. Розібрана мала, вже майже зруйнована вежа. Дах перекрито новою оцинкованою бляхою. Встановлено нові ринви. В будинку із-за затікання даху та відсутності дренажу, появився «грибок», який зруйнував підлогу, почав руйнувати стіни. Для виправлення становища було вирішено збудувати дренаж навколо будинку. Дренаж збудовано в 1993-1994 р. Викопано траншеї до глибини підошви фундаменту, закладено азбоцементні і керамічні труби та засипано щебенем. Воду з системи дренажу виведено на вул. Зелену.

Така робота була дуже ризикованою. Нічим не скріплений фундамент, відкритий з одного боку на повну висоту, міг дати нові тріщини. Але все обійшлося. Відкриття фундаменту підтвердило записи в інвентарній книзі костелу, тобто те, що фундамент складений з річкового каменю з засипкою глиною, і є ненадійним для такої великої споруди. В 1994 р. виконано нову терразитову штукатурку зовнішніх стін. Штукатурили майстри з Закарпаття. В 1995-1996 р. помальовано бляху на головній вежі в коричневий колір. Проведено відновлення розписів в середині костелу. Розроблено і встановлено новий вівтар. Його розробив п. М. Декальський зі Львова, працівник реставраційних майстерень. Разом з робітниками цього підприємства вівтар встановили в костелі. Головний образ вівтаря «Образ Різдва Пресвятої Діви Марії» виконала жителька м. Калуша п. Марія Андріїшин. Дзвін для костелу привезли з Польщі з міста Тацішева. Там розташована майстерня Фільчинських, які походять з м. Калуша і мають великий досвід у відливанні голосних і дзвінких дзвонів.

Лютий 1998 р. був дуже теплим і поляки вирішили привести до порядку огорожу території. Огорожа була зруйнована корінням дерев та минулими господарями. Липи вже були старі, дуплаві, не раз варварськи обрізані електриками при очистці електроліній. Їх зрізали, а пеньки викопали і вивезли. Стару огорожу розібрали і встановили нову, металеву на цегляних стовпах . Підлогу настелено з білого і чорного мармуру. Ще треба ремонтувати вежу в середині, по можливості відреставрувати і встановити на своє місце годинник.

І це з Божою допомогою буде зроблено.

В костелі знов звучить величальна пісня з подякою Богові. У нове тисячоліття він вступив відновленим, у всій своїй красі.

Використана література:

1.      Костовецька Яніна. З минулого Долини. — Долина, 1936. — С. 76, 90.

2.      Римо-католицькі костели і кляштори давнього польського воєводства. — Краків, 2002. — Т. 10. С. 129-151.

3.      Борис М., Козій Р., Федоришин О. Обереги нашої спадщини. — Долина, 2006. — С. 51.

4.      Газета «Свіча». № 5 від 17.01.2001 р.

5.      Газета «Свіча». № 2 від 04.01.1992 р.