Якщо в сонячний день піднятися на гору «Знесіння» і повернутися до сонця, тобто на південь, перед вами відкриється чудова картина передгір’я Карпат. Прямо перед вами велетенська чаша, вщерть заповнена будівлями, що купаються в зелені садів. Посередині величними банями блищить церква. Будинки вже вийшли за її краї і розбіглися по околиці. А далі гори, неначе гігантські хвилі, поступово підвищуючись, десь там у далині, підпирають небо. Саме тут у живописній долині, захищеній від дошкульних північно-західних вітрів, і виникло місто Долина. Гора “Знесіння” є першим відомим місцем, де розташовувалась святиня міста. Вже в ХІ ст. тут, як повідомляє нам легенда, стояв монастир Отців Василіянів. Чи могло це бути?

Галицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. Очевидно, що князівство не могло об’єднувати пусті землі. Наша територія входила в це князівство і мабуть була відповідно заселена, тому поселення мали тут виникнути значно раніше, ніж відомі нам дати їх заснування.

Першим засновником християнських монастирів, автором їх уставу, був Василій Великий (329-379рр.) Жив він у Малій Азії, де ще при його житті було засновано багато монастирів, які дістали назву “Василіянські”. Це були часи, коли християнство розвивалося і стрімко поширювалося між народами. Збільшувалась кількість монастирів. Устав був прийнятий у Візантії, а потім поширився по всіх східних церквах Візантійського обряду. На Україні офіційно християнство прийнято у 988р. Тож повідомлення про те, що в 1112 р. у монастирі Отців Василіянів писався літопис міста, виглядає правдоподібно.

Монастир цей зник, не залишивши жодних слідів. Не зберігся і літопис.

Коли була збудована перша церква у Долині, де вона стояла, – невідомо. Церква, про яку є історичні згадки, стояла на початку теперішньої вулиці Івана Франка. Ця дерев’яна церква збудована в 1648р. в час початку народно-визвольної війни українців, що можливо і було причиною її будівництва. Можна тільки здогадуватись, що перед нею тут стояла інша дерев’яна церква, але яка вона була, ще треба шукати в історичних архівах. Церква з 1648 року була прямокутна в плані із заокругленою вівтарною абсидою в східному фасаді. Вона мала довжину приблизно 24 м і ширину 11 м. Простояла вона біля 250 років і вже в другій половині дев’ятнадцятого століття була в досить поганому стані. В 1896 р. греко-католицька громада міста приймає рішення про будівництво нової, великої, мурованої церкви.

Ділянку для будови було вибрано ближче до головної вулиці міста (тепер вул. А. Шептицького). Проект церкви виконаний вдало, на високому технічному і художньому рівні, про що свідчить сама споруда. На жаль, автор цього проекту невідомий. Як свідчить геологічне заключення, виконане для будівництва нової дзвіниці в 1992 році, на території церкви шар насипного ґрунту сягає 80 см. Під цим шаром більше 7м залягає м’ягкопластична слабозаторфована глина, яка служити основою для фундаменту великих споруд не може.

Мабуть, це було відомо автору проекту церкви. Фундаменти запроектовані на сваях. Закладку фундаменту розпочали з забивання дубових свай довжиною 5-6 м по контуру будівлі. Забивали їх з риштувань дерев’яними «бабами». Виконували цю важку роботу одночасно чотири робітники.

Закінчивши будівництво фундаменту, розпочали мурувати стіни: спочатку з тесаного річкового каменю, який привозили возами з сіл Струтина, Новоселиці і Княжолуки. Муляром на будівництві був Іван Кіс.

Коштів, які зібрали робітники сільзаводу на будівництво церкви, було небагато і вони скоро вичерпалися. Будівництво зупинилося. Незавершене будівництво хотіли вику-пити євреї і переобладнати під синагогу, але парафіяни на це не погодились і, збираючи кошти де тільки могли, навіть позичали у тих же євреїв на векселі, влас-ними руками і засобами повільно продовжували будівництво. Цеглу для кладки стін закупили на Долинському цегельному заводі по вул. Обліски, власником якого був єврей Гельперн. Цегла в той час була більших розмірів як тепер і важила біля 5 кг. На одному боці вона мала букву “Н” (від латинського Helpern).

З цегли вимурувані стіни, арочні склепіння та внутрішні колони. Роботи по будівництву даху виконували жителі міста М. Маруняк і А. Хайнацький.

Приміщення церкви це – трьохнефна, п’ятикупольна велична споруда, хрестоподібна в плані. Бокові рамена сильно вкорочені і виділяються мало. Загальна довжина церкви 32 м, ширина 22 м, висота будівлі до хреста 32 м.

Церква має четверо вхідних дверей з арочними завершеннями. Головний вхід розміщений в західному фасаді і акцентований фронтоном, що опирається на дві круглі колони. Вхідні двері дерев’яні, обшиті гарними кованими завісами, бокові окуті бляхою. Вікон є п’ятнадцять. Вони прямокутні з напівциркульними завершеннями. На бокових фасадах вікна спарені, обрамлені профільованими укосами. Рами вікон металеві. В деяких місцях, викликаних конструктивними умовами, влаштовані круглі вікна, з металевими рамами, у вигляді шестикутної зірки або чотирипелюсткової квітки. Дах головної і бокових нав – наметовий. Бані опираються на восьмигранні барабани. В барабанах є по чотири круглих вікна (люкарни) з гарним фігурним обрамленням укосів. Бані шоломовидні, у верхній частині закінчуються ліхтарями. Ліхтарі перекриті грушовидними маківками, які завершують чотирираменні хрести.

Фасади розділені вертикальними пілястрами, що завершуються півкруглими зубчиками (тригліфами).

Внутрішній простір церкви видовжений з заходу на схід і розділений чотирма хрещатими в плані колонами, на три поздовжні частини – нефи. Колони вгорі з’єднані між собою підпружними арками, які разом з трикутними сферичними парусами служать основою для барабана. На колони і стіни опирається склепінчасте перекриття головної нави і бокових, що перпендикулярні до головного. Над притвором розміщені просторі хори, до яких ведуть гвинтові сходи.

Основні будівельні роботи були завершені в 1906 році і церкву в тому ж році освятив митрополит Андрей Шептицький.

До 1932 року роботи по завершенню церкви майже не проводились. Цьому було багато причин. Розгорілася перша світова війна, під час якої жителі міста та його господарство зазнало великих збитків. Бракувало коштів. Великий дар церкві, в той час, зробив житель міста Петро Мацевич. Він продав усе своє майно, а гроші віддав на оздоблення церкви. Вдячні долиняни встановили йому пам’ятну дошку, яка розміщена у церкві з правого боку від входу. На ній напис «В честь і пам’ять громадянина м. Долина Петра Мацевича 9/07 1857 – 7/06 1915 р., який пожертвував своє майно на прикрашення цього храму».

В 1932 році роботи по оздобленню храму дістали своє продовження. Забетонована мозаїчна підлога з мармурової крихти, приступили до розпису стін. Розмальовували стіни два майстри: Павло Ковжун з Києва і Михайло Осінчик з Сокальщини. В розписах переважають геометричні та рослинні орнаменти, які виконані в пастельних тонах блакитно-жовтого кольору.

Іконостас виготовлено в 1934 р. в майстерні п. Наконечного з Кам¢янки Струмилової (тепер Кам’янка Бузька). Чому так далеко замовили іконостас невідомо, але виконаний він професійно, з великою майстерністю і художнім смаком. Іконостас трьохярусний. Перший, нижній ярус, має три прорізи, в яких влаштовані «Царські врата», вирізьблені з дерева, і складаються з двох стулок. Врата, крім різьби, прикрашені живописними іконами овальної форми. Дияконські двері виготовлені теж з дерева і прикрашені різьбою. Другий ярус складається з малих ікон розміром приблизно 30 х 40 см. Третій, верхній ярус, складений з вузько-високих ікон розміром 30 х 90 см. Ікони для іконостасу малював Антон Монастирський з м. Львова – художник нової школи. Позолочено іконостас в 1935 р. різьбярем п. Чміль з м. Болехова. Завершення будівництва і оздоблювальних робіт громада вшанувала пам’ятною дошкою з граніту, на якій викарбовано такі слова «В 30-літній ювілей їх Високопреосвященства ексцеленції Митрополита Кир Андрея Шептицького, архіпастора і добродія українського народу, покровителя мистецтва і наук присвячується поліхромія цього храму».

Внутрішній простір церкви прикрашають і п’ять люстр. Головна, яка звисає з центральної бані, двоярусна, чотири бокові – одноярусні. Запрестольний образ «Образ Божої Матері» розташований в апсиді, виконаний в 1925 р. дочкою священика Величковського Іриною Величковською – Шухевич.

Священиком ще у старій дерев’яній церкві був о. Лопатинський, а вже в новій з 1916 р. до 1932 р. був о. Величковський, а катехитом був о. Лада. З 1932 р. до 1944 р. правив о. Цимбало, а катехитом був о. Бодлак. О. Цимбала в 1944 р. заставляли перейти на православний обряд, але він відмовився і виїхав до м. Івано-Франківська до о. Хомишина, де і помер.

Церкву не закривали. З 1944 р. вже по православному обряді правив о. Чернега М. до 1948 р. В 1948 р. його змінив о. Калиновський, який правив до 1954 р. З 1954 р. до 1957 р. правив о. Березюк. Його змінив о. Карпінський і правив до 1968 р. З 1968 р. до 1974 р. правив о. Тарновський. З 1974 р. до 1989 р. – о. Жовнірович.

В 1977 р. було проведено ремонт головної бані, а також позолочено кіот. Кіот у вигляді макету церкви виготовив майстер – різьбляр з м. Болехова, уродженець с. Гузієва М. Григорський.

В 1990 р. українська греко-католицька церква була реабілітована і після значного протистояння між конфесіями, приміщення церкви повернуто греко-католицькій громаді.

Священиками були призначені о. Керницький В. і о. Керницький Т.

Пам’ятною подією в історії церкви є відправа Святої Літургії Кардиналом Мирославом Любачівським 16 квітня 1991р., який народився в м. Долині.

Збереглася дзвіниця ще з часів існування дерев’яної церкви. Вона дерев’яна, квадратна в плані, розміром 6,2 на 5,7 м, двохярусна – четверик на четверику, накрита наметовим дахом. Перший ярус зрубний, на рівні піддашшя переходить у рівноширокий, другий ярус – каркасний. Нижня частина цього яруса вертикально обшальована дошками, верхня – відкрита з усіх боків галерея. Піддашшя і намет покриті оцинкованою бляхою. З західного боку до дзвіниці прибудована кладова шириною 2,9 м. Дзвіниця взята на облік, як пам’ятка архітектури, але належного догляду і збереження не має. В 1994 р. розпочато будівництво нової цегляної дзвіниці. Проект виконав архітектор Я. Шияк. Під час будівництва проекту не дотримались і вона втратила у зовнішньому вигляді. Керував будовою п. Й. Погонич. Дах будував О. Маруняк, а покрив оцинкованою бляхою І. Юринець. Релігійна громада провела значні роботи і по благоустрою території церкви. В 1996 р. впорядкували озеленення, посадили сріблясті ялинки, а також встановили нову, ковану з заліза, огорожу, виготовлену в м. Калуші.

На фасаді церкви відновлено меморіальну дошку, виконану на гранітній плиті, на якій напис: «В 125 роковини з дня народження побудителя Галицької України о. Маркіяна Шашкевича. Долинська земля». Наближалася 100 річниця з дня освячення церкви. Простоявши стільки років через різні незгоди і війни, приміщення церкви потребувало серйозного ремонту. Струхлявіли дерев’яні конструкції даху, оцинкована бляха проржавіла і все частіше протікала. Треба було і відновити фасади. Справа дуже коштовна і самій громаді з такими розходами справитись було б важко. На допомогу прийшов голова товариства «Просвіта» п. С. Янковський, який заопікувався цією справою, залучив до співпраці великого мецената, нашого земляка О. Антоновича і він пожертвував 41 тис. доларів на цю благородну справу. Ліс для ремонту даху закупили в Брошнівському держлісгоспі (директор наш земляк І. Коляджин), бляху імітовану під золото в м. Черкасах (фірма “ЛАД”). Оцинковану бляху для різних потреб у підприємця п. Р. Креховецького. Ремонтні роботи виконували наші місцеві майстри з с. Шевченкова В. Гавриш, М. Гавриш, М. Лохман, В. Малинович. В ході ремонтних робіт трапилася цікава подія. В задній малій бані у сховку виявили таблицю з чорного граніту, гарно оздоблену і підготовлену до встановлення (є чотири отвори для анкерів, але мабуть не встигли встановити, або зняли і заховали перед загрозою знищення). У верхній частині викарбувано хрест (покрито золотом), нижче якого тризуб у вінку з пшеничного колосся і терну. Нижче тризуба зображено морський якір і серце. І довершує композицію напис «Борцям за волю України. Пом’яни Господи рабів твоїх за Україну життя своє поклавши”. Хто і коли заховав цю таблицю, залишається невідомим. Вона зберігається в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів. Реставраційні роботи на фасаді виконано під керівництвом досвідченого будівельника п. Л. Гавриліва. Велику частку у фінансуванні робіт внесли колективи: НГВУ «Долинанафтогаз» – начальник п. М. Гой, теплично-овочевого комбінату – директор п. Б. Зелінський, Вигодського держлісгоспу – директор В. Луцький, Долинського ГПЗ – директор п. Б. Депутат.

Вдячні долиняни в подяку меценату п. О. Антоновичу встановили пам’ятну дошку, роботу скульптора п. Я. Юзьківа. На ній барельєфний бронзовий портрет мецената та такі слова «Уродженець Долини Омелян Антонович благодійник цього храму” 2005 р.

Святкування 100-літнього ювілею відбулося 21 вересня 2006р. Був гарний, теплий і тихий день. Церква і подвір’я повні святкових людей. Від церкви випромінювалось ясне сяйво і на людей находив спокій, задоволення від проведеної роботи і велика надія на щасливе майбутнє.

Використана література:

1.      Костовецька Яніна. З минулого Долини. — Долина, 1936. — С. 68, 90.

2.      Гошко Ю. Народна архітектура Українських Карпат ХV-ХХ ст. — Київ: Наукова думка, 1987. — С. 209, 224.

3.      Борис М., Козій Р., Федоришин О. Обереги нашої спадщини. — Долина, 2006. — С . 47.

4.      Янковський С. Сяйво Божого храму. — Івано-Франківськ, 2006.

5.      Кадастрова карта міста з 1899 р.

6.      Спогади очевидців.