Працюємо щодня 9: 00–18: 00 без обіду

Церква і «Просвіта» (з історії долинської «Просвіти» 30-х рр. ХХ ст.)

Степан Янковський, почесний голова Долинської районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка

«Просвіта» – світська організація, але утримувала найтісніші зв’язки з церквою не лише тому, що її членами було багато осіб духовного сану. Вона працювала на основі християнської моралі, любові до свого народу в цілому і до кожного українця зокрема. Першими членами Товариства були переважно професори гімназій, молоді священики, нечисленні урядовці, студенти. Та особливу роль відігравали представники духовенства, їх було близько половини загальної чисельності. Прекрасні вихователі молоді, непримиренні борці з москвофільськими впливами. Духовенство вносило у діяльність «Просвіти» не тільки високу християнську мораль, а й виховувала українських патріотів, добрих господарів на власній ниві, вчило селянство почувати себе українцем, розкривало суть негативних явищ у тогочасному суспільстві. З цього погляду вартісною книжкою о. Степана Качала була «Що нас губить, а що помочи може». Батько національної героїні Олени Степанів Іван Степанів теж був священиком і активним просвітянином.

На початку ХХ ст. у «Просвіту» приходить нове покоління духовенства. Це високоосвічені люди з богословською, гуманітарною освітою, котрі займали високі посади у церкві.

Серед них почесним членом був великий церковний, культурний і громадський діяч митрополит Галицький Андрей Шептицький. Він підтримував «Просвіту» не тільки словом, а й матеріально. Із закликом звертався до духовенства долучитися і до просвітницької праці, засновувати у селах читальні, втілювати в життя простолюду національні традиції, бути душею народу.

Андрей Шептицький – засновник Греко-католицької Богословської Академії, жіночої гімназії «Василіянок», фундатор Українського національного музею, «Народної лічниці», «Сирітського захистку» тощо. Став на захист «Просвіти» в часи польської пацифікації та пропагував її освітньо-культурну діяльність.

Дійсним членом «Просвіти» був мовознавець, історик Церкви і громадський діяч митрополит Іван Огієнко, автор багатьох праць у галузі українського мовознавства, славістики, культури. Відомий своїми педагогічними і релігійними працями редактор церковних журналів о. Юліан Дзерович. Засновником «Просвіти» на Закарпатті був державний і політичний діяч о. Августин Волошин.

Ще в 1908 році у Галичині нараховувалось 30 тис. членів цієї громадської організації і 2 164 читальні. Та в часи І світової війни вона була паралізована. Царські війська, взявши Львів, розгромили осідок «Просвіти» та арештували редактора видань «Просвіти» Ю. Балицького, який загинув у Сибіру, а в 1915 році арештували і вивезли в Росію 15 тис. галичан, в т. ч. 400 осіб духовенства на чолі з митрополитом А. Шептицьким. Та організаціями «Соколів», «Січей» історична «Просвіта» підготувала Листопадовий чин 1918 року, акт Соборності у 1919 році, героїку січового стрілецтва, а пізніше – ОУН і УПА.

Серед духовенства Долинщини, яке внесло помітний внесок у розвій духовності та просвітництва, був о. Теодор Величковський, о. Василь Бодак, о. Євген Антонович – талановитий поет, музикант, художник, знавець багатьох іноземних мов, в тому числі англійської, німецької, французької, політв’язень комуністичних концтаборів і тюрем (м. Долина), о. Орест Щуровський (с. Рахиня), о. Теофіл Теодозій Горникевич (с. Гошів), о. Андрій Бандера (с. Тростянець), о. Іван Ганицький (с. Солуків), о. Павлів (с. Новоселиця), о. Л. Охримович (с. Семичів), о. Й. Бабій (с. Церківна) та ін.

Велику просвітницьку роботу в окрузі проводив голова долинської «Просвіти» лідер ОУН д-р Володимир Горбовий, голова місцевої «Просвіти» і підпільної юнацької сітки ОУН Тарас Витвицький (с. Витвиця), Василь Долішній (с. Тяпче), Володимир Сайко (с. Раків), Андрій Шпень (м. Долина) та ін.

У складних умовах працювала «Просвіта» за часів польського адміністрування та поневолення, зокрема на Долинщині. Та все ж таки і тоді зуміла підняти нову хвилю українського духовного і національного відродження. Активно працювали в м. Долині такі об’єднання, як «Рідна школа», «Сокіл», «Сільський господар», «Союз Українок», «Драматичний кружок», хор «Боян».

«Рідну школу» очолював Лука Степанович Сич, який загинув у совєтських концтаборах. Він закінчив Празьку консерваторію, жив бідно, мав семеро дітей. У школі працювали вчителями Антін Стефанишин (помер у США) та Ольга Півнів. Тут здобували початкову освіту однокласники кардинал УКГК Любомир Любачівський та відомий у світі громадсько-політичний діяч і меценат Омелян Антонович. Лука Сич організував і хор «Боян» та був його диригентом.

Руханково-спортивне товариство «Сокіл» очолював д-р Олекса Дереш. Виховником був Адам Антонович, заступником Андрій Антонович. Керівником «Союзу Українок» працювала п. Луціва, яка організувала курси куховарства, домоводства, культурної поведінки тощо. Користувався популярністю струнний оркестр (скрипалі Мирослав Суковатий, Михайло Худин, Емілія Берковська, яка вчилася у «Рідній школі», пізніше була в УПА повітовою провідницею УЧХ, довголітній політв’язень совєтських концтаборів) та оркестр духових інструментів (диригент Володимир Антонович, пізніше працював директором Долинської музичної школи).

Велику просвітницьку роботу проводив «Аматорський кружок», керівником якого був Андрій Штень. Подружжя Штенів (Андрій і його дружина Єфросинія) були й головними артистами. Мали власні різні костюми та декорації. Ставили «Запорожець за Дунаєм», «Наталку Полтавку», «Украдене щастя», «Безталанна», «Ой, не ходи, Грицю», «Невольник» та ін. Їм та сусідові з Одиниці Романові Левицькому могли б позаздрити і теперішні артисти – виконавці ролей Петра, Возного, Терпелихи, Карася.

До визначних історичних дат організовували святкові концерти (до Шевченківських свят, Листопадового зриву, Крут, Базару тощо). До всіх вистав, концертів музику складав невтомний директор «Рідної школи» Лука Степанович Сич.

І диригент, і режисер, і всі артисти віддавали свої знання і уміння, час і сили, не отримуючи за це жодної заплати, крім морального задоволення, що це робиться для свого народу.

На вечорницях, забавах, фестинах грав сімейний оркестр Креховецьких з Підлівча (7 братів і одна сестра).

На урочисті вечори заля долинської «Братської хати» була гарно оформлена мистцем Василем Климом з Мізуня. Стіни і стеля були завішені різноколірними гірляндами, витинками з паперу. Виглядало це казково. Кожного вільного вечора у «Братській хаті» кипіла праця… Тут вся молодь. На сцені – репетиція вистави чи хору, в читальні – газети, книжки, обмін враженнями від прочитаного, позичають літературу, в домівці «Сокола» – спортивні заняття, гра в шахи, настільний теніс, в «Союзі Українок» – курси.

Члени «Відродження» зобов’язувались не палити і не вживати алкоголю.

Та кличем «Просвіти» було:

«…в здоровому тілі – здорова душа,

Де сила та воля витає».

В громадську працю вливались цілими родинами. Для прикладу: Маруняки з Новички (Юліан, Осип, Василь, Ярослав, Остап. Двоє з них загинули у тюрмах); Антоновичі (Адам, Андрій, о. Євген, Мирослав, який емігрував за кордон, проживав у Голландії і керував «Візантійським хором»); Роп’яники (Іван, Василь, Осип, Остап); Коси (Михайло, Осип, Іван); Любачівські (Михайло, Левко, Євген); Грицаї (Мирослав, Володимир, Марійка, Степан, Ярослав).

У Різдвяні свята дружно ходили з колядою на «Рідну школу». Літом відбувалися фестини: вправи, народні танці, спортивні змагання. Їздили на екскурсії (Підлюте), ходили на Ключ, Маґуру, Довбушеві скали.

У ті роки процвітала кооператива «Сила» під незмінним керівництвом Осипа Майхровича. До її розквіту спричинились книговод Іван Шумський, продавці Микола Козак та Омелян Коваль з с. Рахиня (тепер проживає в Бельгії), Кость Гретчак (емігрував в Америку) та Антін Набитович.

У свята всі йшли до церкви на Богослуження, співав хор, а після обіду – всі інші заходи. Між «Просвітою» і церквою завжди була гармонійна співпраця. Були всі задоволені, на все вистачало часу.

Add Your Comment

Веб-сайт Краєзнавчого музею "Бойківщина" Тетяни і Омеляна Антоновичів розроблено за фінансування Уряду Канади через Фонд сприяння розвитку малих і середніх підприємств проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» (Проект ПРОМІС). Проект ПРОМІС впроваджує Федерація канадських муніципалітетів (ФКМ) за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади. Контент веб-сайту є виключно думкою авторів та необов’язково відображає офіційну позицію Міністерства міжнародних справ Канади та ФКМ. Більше про Проект ПРОМІС на веб-сайті, (натисніть на картинку, щоб перейти).